Монетарна політика

Пріоритетом монетарної політики є досягнення та підтримка цінової стабільності. За низької та стабільної інфляції доходи та заощадження українців захищені від знецінення, а підприємці мають можливість планувати довгострокові інвестиції у вітчизняну економіку, що сприяє створенню робочих місць. У 2015-2021 роках для досягнення цінової стабільності НБУ використовував класичний режим інфляційного таргетування (IT) з плаваючим обмінним курсом і обліковою ставкою в якості основного монетарного інструменту. Однак під час повномасштабної війни НБУ спочатку перейшов до режиму фіксованого обмінного курсу, а згодом до гнучкого IT. За цього режиму НБУ забезпечує приведення інфляції до цілі 5% на горизонті політики, що не перевищує три роки, шляхом застосування узгодженої комбінації інструментів процентної та валютно-курсової політики, валютних обмежень, а за потреби інших інструментів. Після зниження безпекових ризиків і формування відповідних макроекономічних передумов НБУ повернеться до класичного IT.

Чи означає цінова стабільність незмінність цін?

Цінова стабільність не передбачає незмінних цін, вона означає помірне їхнє зростання.

Жоден центральний банк не прагне досягти нульової інфляції. Коли інфляція наближається до нульового рівня, зростає ймовірність переходу до дефляції, яка є так само негативно впливає на економіку, як і висока інфляція.

У більшості розвинених країн під ціновою стабільністю розуміють забезпечення низької та стабільної інфляції на рівні від 1 до 3 відсотків. Для країн з ринками, що розвиваються, середньострокова інфляційна ціль є зазвичай вищою і встановлюється центральними банками в межах від 4 до 8 відсотків. Середньострокова ціль щодо інфляції в Україні визначена на рівні 5 відсотків із допустимим діапазоном відхилень ±1 в.п. (для річного приросту індексу споживчих цін).

Чому Національний банк не надрукує достатньо грошей для фінансування державних потреб?

Гроші є специфічним товаром, проте, як і інші товари, цінуються, тільки якщо кількість їх обмежена. Якщо центральний банк емітуватиме (іноді кажуть “друкуватиме”) гроші для державних витрат, це значно збільшить обсяг грошей в обігу. Але загальний попит на товари та послуги буде рости швидше, ніж здатність економіки їх виробляти, і це неминуче призведе до підвищення інфляції.

Тобто спрямування емісійних коштів на фінансування державних потреб може призвести до негативних наслідків для економіки країни та добробуту громадян внаслідок:

розгортання інфляційних процесів,
знецінення національної грошової одиниці відносно іноземних валют,
негативного впливу на економічне зростання у довгостроковому періоді.

Наприклад, Україна має сумний досвід 1990-х років, коли кредитування окремих галузей економіки, а також значний бюджетний дефіцит були профінансовані Національним банком. Як наслідок, макроекономічна ситуація в Україні вийшла з-під контролю. У 1992 — 1994 інфляція на своєму піку сягнула понад 10 000%, а реальний ВВП впав на 9,7%, 14,8%, 22,8% відповідно. Наслідком цього було катастрофічне падіння рівня життя громадян.

Як Національний банк випускає в обіг гроші?

Первинна емісія грошей завжди здійснюється у безготівковій формі і лише через банки (оскільки Національний банк працює виключно з ними). Національний банк може проводити її через три канали:

Кредитний – банки отримують у Національному банку кредити під заставу державних цінних паперів або іноземної валюти. Ці кредитні кошти НБУ зараховує на їхні рахунки.
Валютний – банки продають Національному банку валюту, натомість він зараховує на їхні рахунки гривню.
Фондовий – Національний банку купує в банків цінні папери та зараховує на їхні рахунки гривню.

Готівкова емісія завжди є похідною від безготівкової. Банк просить Національний банк списати кошти зі свого рахунку і отримує готівку з каси НБУ. Потім банк може видати готівку клієнту, списавши безготівкові кошти з його рахунку. Водночас кількість грошей в економіці не змінюється – безготівкової гривні на рахунках стає менше, готівкової на відповідну суму більше.